Пропонуємо вашій увазі співпрацю з проектом "Старий Порицьк" - можливо це зацікавить вас і ваших партнерів.

В 2010 році я, Валентин Обштир, придбав господарство, де мій батько був головою колгоспу і народився я, та зробив з нього сертифіковане органічне господарство.

Сьогодні це підприємство з повним виробничим циклом - від землі до полки гастроному.

Асортимент і всю інформацію прикріпляю нижче.

Великі українські с/г холдинги є абсолютними заручниками світових транснаціональних корпорацій з виробництва насіння, с/г техніки, засобів захисту рослин та мінеральних добрив. Крім азотних добрив, які виробляються в Україні, але і то з імпортного газу.

На сьогоднішній день в агрохолдингів при середній прибутковості 300$ з гектару, оборотні кошти в один гектар сягають майже 1000$. При моїй органічній технології вкладення в гектар (в залежності від культури) вдвічі-тричі менші, а прибутковість з гектару - ті самі 300$, а на певних культурах і значно вище.

Єдиним мінусом в органічній технології, що тягне левову частку інвестицій, здавалося б, є тваринництво. Тому що компост є єдиним джерелом добрив. Але, як показала практика, переробка молока дає додаткову рентабельність мінімум 50%.

Крім того, продаж молока, м'яса і продуктів переробки з них дає не тільки додаткову рентабельність, але й рівномірні і стабільні фінансові надходження (а не сезонні, як в «зерновому» варіанті). Таким чином, в нашому варіанті, посівна кампанія це тільки дизельне паливо і заробітна плата, тобто повна незалежність від дорогої української банківської оборотки. Єдине, що ми залучаєемо, це лізинг с/г техніки.

На мою думку, для того щоб контролювати сільське господарство в Україні не обов'язково бути власником її с/г угідь.

Усі без виключення крупні агрохолдинги, сьогодні залежать від поставки вагонів на елеватори та портової логістики. Приватизація цих активів (укрзалізниці чи портів) або взяття їх під контроль міжнародними гравцями може призвести до ситуації коли «земля ваша, а урожай мій».

Для прикладу хочу привести ситуацію 2011 року, коли певні сили монополізували контроль над українськими портами і виставили ціни на кукурудзу на 20-30% нижче ринкової, що поставило під загрозу банкрутства багато агрохолдингів.

В нашій ситуації експорт зернових (пшениця, кукурудза, гречка, льон, гірчиця, соя) здійснюється на нішеві ринки ЄС, в першу чергу Швейцарії, Німеччини, Голандії автомобільним транспортом.

Обсяг світового ринку органічної продукції на початок 2019 року перевищив $ 101 млрд. Такі дані були озвучені на міжнародній виставці органічних продуктів Biofach-2019, яка відбулася в Нюрнберзі. Роком раніше світової органічний ринок становив понад $ 90 млрд.

Динаміка європейсього ринку настільки велика, що дефіцит закриваєтсья псевдо органічною продукцією з Індії, Китаю та Казахстану, тому в України, яка межує з ЄС, в цьому напрямку є великий потенціал.

Так як експортний потенціал до країн ЄС в нашій ситуації має виключно продукція рослинництва (від імпорту тваринницької продукції Європа активно захищається), для реалізації сирів та молочної продукції залишається внутрішній ринок, потенціал якого просто величезний. Для прикладу: споживання органічної продукції на душу населення в Польші сягає $50 на душу населення, Швейцарії - $ 325, Німеччині - $ 314, Швеції - $ 267. В Україні цей показник менше 1$ на душу населення. При цьому ВВП на душу населення менше від польського показника в 5 разів ($3 532 і $16 640 відповідно).

Додатковий потенціал на внутрішньому ринку є і в тому, що наша органічна молочна продукція продається на рівні преміальних неорганічних торгових марок. В той час як наприклад в Німеччині мінімальна премія за органічність сягає 30-40%. Собівартість нашої продукції на рівні зі звичайною молочною продукцією.

На сьогоднішній день українські агрохолдинги є сировинним придатком для продуктових ланцюжків. Та ж Туреччина за рахунок українського зерна є сьогодні світовим лідером по борошну і макаронам, а наша кукурудза, соняшниковий, соєвий та ріпаковий шрот є сировиною для виробництва масла в інших країнах.

Для порівняння: поголів'я ВРХ в Україні в 1990 році становило 30 млн. голів, 2020 рік - 3 млн.

На мою думку майбутнє (особливо за умови приватної власності на землю в україні) за вертикально інтегрованими компаніями «від поля до полки» (незалежно від технології - органіка чи хімія). Максимальна переробка продукції власного виробництва + власна або партнерська мережа реалізації цієї продукції дає не тільки максимальну капіталізацію компанії, а й її політичну вагу як годувальника народу.